Дежавю: що відбувається в мозку, коли «це вже було»

Ви заходите в кафе, де ніколи не були, і раптом певні: усе це вже траплялося, навіть ось ця чашка на краю столу. Через кілька секунд відчуття зникає. Найпоширеніше пояснення в нейронауці таке: у мозку на мить розходяться дві системи. Одна видає сигнал «це знайоме», а інша не знаходить жодного відповідного спогаду. Виходить знайомість без джерела.

Це не прихований спогад

Дежавю легко сплутати з іншим явищем, коли запах чи мелодія мимоволі повертають справжній епізод із минулого. Там спогад існує. У дежавю за відчуттям знайомого нічого не стоїть: згадати, коли саме це було, неможливо, бо не було. Тому людина водночас «знає», що вже бачила це, і розуміє, що бачити не могла.

Психолог Витаутас Юркувенас із Вільнюського університету називає це не помилкою пам’яті, а особливістю когнітивної системи: два механізми на мить вийшли із синхрону, а система, що оцінює ситуацію, фіксує розбіжність. Епізод зазвичай дуже короткий і наслідків для пам’яті не має.

Де це відбувається

Головну роль у дослідженнях відводять медіальній скроневій частці, до якої належить гіпокамп, відділ мозку, що бере участь у формуванні спогадів. Підказки дають пацієнти з епілепсією. Науковці з Університету Мельбурна Сем Берковіч і П’єро Перуча повідомляли, що родичі людей із м’якою формою епілепсії частіше за інших мали інтенсивне дежавю, схоже на епілептичне. А коли в хворих на епілепсію стимулювали гіпокамп, дежавю вдавалося викликати штучно.

Звідси не випливає, що кожне дежавю - це «мініприпадок». Для здорових людей розряди в гіпокампі лишаються гіпотезою, підтвердження немає.

Мозок перевіряє сам себе

Є й інша лінія досліджень. Акіра О’Коннор із Сент-Ендрюського університету у 2016 році відтворював схожий стан у лабораторії. Учасникам давали списки споріднених слів, наприклад «двері», «шибка», «скло», а потім питали про слово «вікно», якого в списку не було. Багато хто був певен, що воно звучало. Сканування показало, що відчуття, схожі на дежавю, супроводжувалися активністю лобових ділянок, які відповідають за розв’язання конфліктів у пам’яті. Тобто мозок ніби перевіряє себе: знайомість є, а підтвердження немає, чи не збій? Дежавю в такому разі - побічний ефект цієї перевірки.

Ще одна ідея пов’язана з передбаченнями. Мозок постійно прогнозує, що буде далі. Якщо прогноз породжує сильне відчуття знайомого, а реальність йому не відповідає, виникає дежавю.

Чому здається, що ми це «вже бачили»

Одне з правдоподібних пояснень: ми обробляємо більше, ніж помічаємо. У мельбурнському експерименті Пірса Гау і Маргарет Вебб учасникам показували фото однієї людини з дрібними змінами, як-от сережки чи помада. Люди відчували, що щось змінилося, але не могли сказати що. Якщо мозок засвоїв схожу сцену краєм ока, пізніше вона може видатися знайомою без видимої причини. Це гіпотеза, а не доведений механізм.

Як часто і від чого

За словами Берковіча, дежавю хоч раз мають приблизно 60-70% людей. Це його оцінка з інтерв’ю, а не результат окремого опитування, тож у різних дослідженнях цифри можуть відрізнятися.

Серед чинників називають втому, стрес і недосипання: вони підсилюють «шум» у нейронних мережах і послаблюють гальмівні механізми, які тримають системи синхронними. Для здорової людини поодиноке дежавю нормальне. До лікаря варто піти, якщо епізоди часті, тривають довше за кілька секунд або супроводжуються втратою контакту, дивними запахами чи смаками, мимовільними рухами. Так можуть проявлятися скроневі напади, і діагноз ставить невролог.

Про те, як пам’ять «домальовує» те, чого не було, є окремий матеріал про ефект Мандели. Механізми різні, а ґрунт спільний: пам’ять працює не як відеозапис.

Остаточної моделі дежавю наука поки не має. Його складно вивчати вже тому, що воно триває кілька секунд і не вмикається за командою.